“Ймовірно, “кадирівці” кричали, щоб ми здавалися і відходили”, – рівненський нацгвардієць | Рівне сьогодні

08:03, 05 липня 2025 року

Рівненський гвардієць розповів про відбиття ворожих атак.

Про це повідомляють на Фейсбук-сторінці військової частини 3055 НГУ.

Як зазначається, свій шлях у війську гвардійський сапер Сергій на псевдо Барс, розпочав ще зі строкової служби. У 2008 році пройшов підготовку в одному з навчальних центрів і отримав відповідні навички. Згодом служив у спецпідрозділі «Барс». А у цивільному житті працював у сфері торгівлі. Повномасштабне вторгнення застало чоловіка у відрядженні.

«О п’ятій ранку мені зателефонувала дружина. Спершу я не міг повірити, що почалася повномасштабна війна. Потім вирішив стати на захист країни, адже розумів: війна може постукати в двері мого дому. Чотири дні поспіль ходив до місцевого центру комплектування та соціальної підтримки, а потім потрапив на службу до рівненської частини Нацгвардії», – згадує чоловік.

Службу в рівненському підрозділі нацгвардієць почав на одному з важливих державних об’єктів. Там Сергій виконував службово-бойові завдання і паралельно навчав побратимів інженерно-саперній справі. Згодом пройшов бойове злагодження зі своїм підрозділом і вирушив на фронт.

«Перед виїздом у зону бойових дій потрібно було обрати позивний – короткий, символічний. Так я став Барсом. Ми кілька місяців тренувалися: тактика, вогнева підготовка, тактична медицина. Наш підрозділ відпрацьовував сценарії, максимально наближені до бойових», – ділиться гвардієць.

У грудні 2023 року разом із підрозділом Сергій вирушив на виконання бойових завдань на Донеччину. Там вони вели оборонні бої на околицях Сєвєрного. Та найтяжчими, за словами військового, стали бої біля Авдіївки.

«Окупанти не шкодували градів і скидів по нас, але й ми постійно насипали у відповідь. Ворог підступав на 7-10 метрів – розмова з ним була короткою. Далі просунутись ми йому не давали. Проти нас воювали різні категорії: підготовлені кадрові військові та, ймовірно, «кадирівці», які кричали, щоб ми здавалися і відходили. Попри холод і обстріли, ми стримували їхні штурмові групи. Окупанти постійно доводили свою підступність: одного разу прямо біля точки евакуації, я потрапив під касетний обстріл. Добре, що тоді обійшлося лише пораненням», – пригадує Барс.

За словами гвардійця, виконання бойових завдань потребує величезної фізичної та психологічної витримки.

«На фронті тебе швидко загартовує обстановка. Маєш бути фізично витривалим і вміти миттєво адаптуватися. Узимку доводилося гріти сніг, аби мати воду, та спати по черзі по кілька годин через майже безперервні штурми. Під час боїв мене зігрівали думки про те, що вдома мене чекають найрідніші. А на фронті я розумів, що можу покластися на побратимів, які стоять один за одного горою», – говорить чоловік.

Справжнім прикладом для Сергія став батько, який ще на початку повномасштабного вторгнення долучився до війська.

«Я завжди рівнявся на свого батька. Це чоловік сильний і відважний, який з перших днів війни став на захист своєї родини та України. Батько нагороджений високою відзнакою свого підрозділу і «Золотим хрестом» Головнокомандувача Збройних сил України», – розповідає Сергій.

У серпні 2024 року нацгвардійця також відзначили «Золотим хрестом» Головнокомандувача Збройних сил України, а в червні 2025 року – нагрудним знаком МВС «За відвагу в службі».