Практично увесь час Віталій перебуває на сході України, де виконує бойові завдання, а його кохана Богдана – на заході і тепер уже не сама. Адже днями у військовослужбовця 23 інженерно-позиційного полку Командування Сил підтримки Збройних Сил України та його дружини народився первісток. І хоча у непрості часи з’явився на світ маленький українець, але колись він з гордістю говоритиме усім про свого батька.
– Мені 24 роки. Я з Рівненщини. У свій час закінчив Здолбунівське вище професійне училище залізничного транспорту. Працював на залізниці. Згодом пройшов строкову службу. Повернувся працювати на залізницю, але зрозумів, що хочу пов’язати своє життя із ЗСУ й у червні 2021 року на три роки підписав контракт. Так вийшло, що служу я у полку ще з початку його створення, – розповідає учасник бойових дій, водій-машиніст екскаватора в одному із підрозділів 23 інженерно-позиційного полку, старший солдат Віталій.
24 лютого 2022 року – це дата, яка ділить життя на «до» і «після».
– Цей ранок закарбувався у пам’яті кожного українця. Для мене особисто, це був шок. Я не хотів вірити у те, що почалась війна. Пам'ятаю, як одягав камуфляж і прямував до військової частини. Водночас усі медіа повідомляли про початок повномасштабного вторгнення, атаки та вибухи у різних областях країни. Ми, військові, були напоготові виконувати наказ й ставати до оборони України, – згадує військовий.
І перша ротація не забарилась. Віталій потрапив у зведений підрозділ, який виконував бойові завдання у столиці України.
– Моя перша ротація – це оборона Києва. Зведення захисних споруд з насипу габіонів по місту. Я працював на екскаваторі.
Добре пам'ятаю ці перші сирени, звуки ракет, вибухи…
Наче в кіно, але це була наша реальність. Почалась серйозна боротьба за життя та існування держави, – розповідає захисник.
Під час ротації Віталій потоваришував зі своїм побратимом, завдяки якому, через рік, познайомився зі своєю майбутньою дружиною.
– Коли я побачив Богдану, то зразу закохався у неї. Вона підкорила мою душу, – посміхаючись, сором'язливо ховаючи очі, каже воїн-інженер.
Молоді люди «зустрічались» 5 місяців. Віталій зробив Богдані пропозицію одружитись і дівчина не відмовила. У липні 2023 молодята одружились, а в серпні чоловік знову поїхав на один із напрямків фронту. Ротація тривала довгих 9 місяців.
– Я поїхав на схід. І ми дізнались, що у нашій сім'ї буде поповнення. Знаю, що коханій було не просто увесь цей час бути самій, але якось ми впорались. Намагався усю вагітність підтримувати її. Звісно, жаль, що це було на відстані, – розповідає захисник.
Нещодавно у молодої сім'ї народився первісток. Батьки щасливі й понад усе мріють про закінчення війни.
– Немає грандіозних планів на майбутнє. Думки лише про одне. Як і всі, я хочу, щоб закінчилась війна. І більше нічого не треба. Я хочу, щоб наш син жив у вільній Україні, де мирне небо й де літають пасажирські літаки, а не рускі ракети, – на останок розмови говорить старший солдат Віталій.
За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові і військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання військового обов'язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України, старший солдат Віталій нагороджений нагрудним знаком «За зразкову службу» від Міністерства оборони України.
Коментувати post