У «Розвазькому», що під древнім Острогом на Рівненщині, посівну розпочали третього березня: рання весна квапить хліборобів.
«Стартували, як і зазвичай, із вівса. Знаєте, як ото кажуть: посієш овес у грязь – то будеш князь. За ним – горох у землю поклали, на підході – ячмінь. Якби ж то можна було всі роботи за кілька днів виконати! Вкрай важливо вологу притримати – її ж бо критично мало», – розповідає досвідчений господар, багаторічний керівник СГПП «Розвазьке» Петро Ягодка.
Справді, зима була і безсніжною, й бездощовою. Тож тут щиро сподіваються, що бодай навесні небо вділить українській ниві вологи, почувши благання.
Під професійним керівництвом Петра Івановича тут ревно плекають понад тисячу гектарів землі – на 450-ти паях. Утримують 500 голів ВРХ, – хоча ще недавно мали тисячу. Та реалії такі, що довелося знизити поголів’я. Зате підвищили продуктивність корівок: є такі, що дають до 40 літрів молока в день! А це постійна й наполеглива селекційна робота, якої не припиняють.
«От тільки ціну заводи-переробники чи не щодня опускають. Нині беруть у нас уже по 18.50 за літр: кілька днів тому знизили на 90 копійок, а тепер іще на стільки ж. Ну як із цим змиритися? Адже в магазинах ціна, навпаки, щодня росте! Вже, бачу, дешевше, як по 50 гривень, у супермаркеті українського молока не купиш… Вигідніше й справді з Польщі возити. Якщо так піде далі, то наші онуки не знатимуть смаку справжнього молока, розумієте? А для організму, який росте, вкрай потрібен натуральний продукт!» – бідкається господар, котрий нещодавно розміняв дев’ятий десяток. Але, як кажуть, «у сідлі»: сам за кермом, постійно в русі.
Ну як із цим посперечаєшся? Сама не встигаю за тими ціновими гойдалками, тож і купую «молочку» здебільшого на акціях – також недешево, але все ж…
На третину довелося знизити й обсяги випікання хліба у власній пекарні: значно менше люди купують – дарма, що хлібина тут коштує 20 гривень, – де ще таку ціну знайдете?
Пекарня – з історією: у 1998-му, коли Петро Ягодка наважився очолити господарство, в тодішніх колгоспних коморах гуляв вітер, а його буквально наздоганяли борги. Він нічого не обіцяв людям, окрім важкої праці.
За півтора року розрахувалися з боргами, а за два – вже купили млин та змурували піч: вирішили переробляти зерно на борошно й випікати хліб. Аби й люди мали що їсти, і додана вартість у господарстві залишалася.
Першу випічку Ягодка сам повіз до Острога й запропонував підприємцям.
– Пригадую, одна з них стиснула й швидко відпустила хлібину – а вона одразу стала на місце. «Беру п’ять, якість чудова», – сказала. Ось так і спиналися на ноги. Затим змурували три печі, звели пекарню, придбали шість «Спринтерів», які стабільно доставляють хліб у навколишні села і до Острога, – гортає сторінки власної пам’яті.
У модернізованій пекарні випікають до 20-ти найменувань хліба та хлібо-булочних виробів без жодної хімії, та ще й ціни з усіх сил тримають найнижчими. Часто людина вішає біля двору пакет і кладе туди гроші, а водій обмінює на хлібину – отак на довірі, що сформувалася десятиліттями, й тримаються. Та з тим інфляційним галопом, який розкрутили в Україні, люди вже й від зайвого шматка хліба відмовляються. От і болить душа в досвідченого господаря, ще й як болить!
Син та дві доньки, які також працюють у «Розвазькому», всіляко підтримують батька, не дають розгулятися неприємним емоціям.
«Так і напишіть: структура площ незмінна, сіємо й садимо все, незважаючи на ціни та кон’юнктуру ринку: овес, горох, ячмінь, жито, пшеницю кількох сортів, цукровий та кормовий буряк, гречку, картоплю, капусту. Бо ж українці споконвіку звикли: як є бульба й капуста – то у хаті не пусто. Хоча нині акценти змістилися на гречку. Таке враження, що наближаються вибори… Бо гречка й вибори вже стали поняттями суголосними», – каже син, Тарас Ягодка, який є директором господарства. І вже відповідає на телефонний дзвінок:
– Так, дізнавався, ціни на кукурудзу знову впали: на елеваторах 9.500 за тонну дають. А якщо неблизька логістика, то ще мінусують.
Словом, як завжди: як тільки селяни в поле, то ціни на їхню продукцію – донизу: хтось, наче чарівник, їх опускає. Отут би й втрутитися державі, підставити плече не лише холдингам, а таким перевіреним часом господарствам, які плекають українську ниву, дають роботу й заробіток понад півсотні селян, чесно й сповна сплачують податки! Так ні, випливайте в розбурханому економічному морі самі. Пливуть!
«Техніка відремонтована, добрива закуплені, господарство визнали критичним, то забронювали працівників – і на тому дякуємо. До того ж, у 2022 та 2023 роках брали кредити на купівлю техніки за програмою 5-7-9», – каже Петро Ягодка.
І мудро вдивляється в далечінь… Що там, на горизонті? А те, що саме українські селяни забезпечують і внутрішню, й світову продовольчу безпеку! І це в той час, як за три роки війни агросектор уже втратив 80 мільярдів доларів – космічна цифра! Лише прямі збитки (а це руйнування активів та знищення виробленої продукції) сягнули 11, 2 мільярда!
Саме тут, у тилу великої війни, кується продовольча, а значить – національна безпека України.
• Інна Омелянчук,
• Фото Андрія Бабінця
Discussion about this post