“У мене в ТЦК хресна працювала, то вона навіть слухати не хотіла, щоб я йшов у військо”, – солдат із Дубенщини | Рівне сьогодні

09:16, 17 квітня 2025 року

24-річний Богдан із Дубенщини служить водій в одному з підрозділів 23 інженерно-позиційного полку.

Про це повідомляють на Фейсбук-сторінці полку.

Як зазначається, до початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну хлопець жив і працював за кордоном. Але після 24 лютого 2022 року прийняв важливе рішення – повернутись додому, на рідну Дубенщину, де минули його дитинство та юність.

«Я приїхав на Батьківщину. Вже вдома прийшов у військкомат, але мене виганяли. Сказали, що замолодий. Мені на той час був 21. До того ж у мене в ТЦК хресна мама працювала, то вона навіть слухати не хотіла, щоб я йшов у військо», – пригадує Богдан.

Тож спочатку юний доброволець долучився до лав тероборони. Але справжньою метою було стати частиною ЗСУ. Наполегливість дала свої плоди – Богдан таки домігся свого і потрапив у частину.

«Через деякий час ми мали їхати на першу ротацію. Пам’ятаю, як зламався наш автобус, і був відбір, хто поїде першим. Старші побратими намагалися прикрити молодших і їхали замість них. Тому мій виїзд ненадовго відтермінувався», – розповідає він.

Свою першу ротацію Богдан провів на Запорізькому напрямку. Саме там відбулася доленосна зустріч, яка змінила його життя.

«На кухні для нас готували їсти місцеві волонтери. І там я вперше побачив Вікторію» – з усмішкою каже військовий.

Спочатку між ними було лише тепле спілкування. Богдан приховував свої почуття, але з часом зрозумів, що зустрів ту єдину. Зустрічалися нишком, коли випадала така нагода. А коли підрозділ повернувся до пункту постійної дислокації, Богдан запросив Вікторію приїхати до нього.

Виконуючи бойові завдання на різних напрямках, він завжди прагнув повернутися саме на Запорізький – ближче до коханої. Зізнається, що навіть просився будувати бліндажі і копати окопи саме там, аби хоч ненадовго бути поруч із нею.

У 2022 році Богдан освідчився Вікторії, і вона погодилася. Тепер подружжя виховує маленького синочка. Для солдата Запорізький край став другим домом.

– Я понад усе хочу, щоб закінчилася війна. Щоб ми з побратимами живими і здоровими повернулися до рідних та до нормального, спокійного життя. Хочу, щоб мій син жив у вільній Україні, – впевнено говорить Богдан.

За мужність та героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові, а також за зразкове виконання військового обов'язку та високий професіоналізм, проявлені в умовах збройної агресії російської федерації проти України солдат Богдан нагороджений президентською відзнакою «За оборону України», нагрудним знаком «За зразкову службу» від МОУ, а також відзнакою 23 інженерно-позиційного полку – «Надійний захист у бою» і полковим коїном.