З російського полону повернувся бойовий медик із Володимирця.
П’ятого лютого відбувся 61-й обмін військовополоненими з початку повномасштабного російського вторгнення. Під час цього обміну вдалося звільнити 150 українських військових, серед яких був і бойовий медик Андрій Шидловський із Володимирця.
У 2020 році Андрій став військовим медиком, щоб рятувати життя там, де гостро не вистачає фахівців. До повномасштабного вторгнення він проходив ротацію разом зі своїм підрозділом у зоні бойових дій. Працював у медпункті, регулярно виїжджав у місто по ліки, лікував бійців, проводив обходи.
Попри все, знаходив час для навчання, адже для лікаря професійний розвиток – безперервний процес.
Після 24 лютого Андрій майже одразу опинився в Маріуполі. Виходив на зв’язок рідко: інтернету не було, дзвінки тривали всього кілька хвилин раз на 3-4 дні. Із 8 березня по 5 квітня рідні не мали зв’язку з Андрієм. 5 квітня він нарешті зателефонував – у них з’явився інтернет. Увесь цей час вони разом із госпіталем не виходили з бункера. Андрій працював анестезіологом і не тільки – робив перев’язки, проводив операції, призначав лікування.
А потім зв’язок знову обірвався. Востаннє він зателефонував рідним 12 квітня. Того дня Андрій повідомив, що їх узяли в полон…
Довгі дні й ночі, майже три роки, рідні чекали на повернення Андрія, вірили, молилися та робили все можливе, щоб визволити його з полону. Лише 5 лютого 2025 року Андрія обміняли.
Рідні поділилися емоціями від радісної звістки:
– Наші емоції передати неможливо… Здається, всередині кожен орган танцював гопак, а з очей – цілі водоспади, – Софія Шидловська, тітка Андрія.
Також пані Софія відповіла на запитання, яке виникло у жителів Вараського району й яке їй неодноразово ставили: «Чому начальник Рівненської ОВА не згадав Андрія у дописі про обмін?»
– Андрій працював і жив у Дніпрі, звідти пішов до війська. Тому його немає серед рівнян, – уточнила Софія Шидловська журналістам Володимирець.City.
Катерина, дівчина Андрія, написала допис в інстаграмі, у якому поділилася своїми емоціями:
«Я хочу залишити це в своїй стрічці назавжди. Як нагадування про мою боротьбу. Нагадування, що все в цьому світі реально, головне – рити землю та робити все можливе і неможливе! Нагадування про силу поваги та вірності.
Це нагадування про те, що якими б ми сильними не були – нам завжди потрібні люди поруч, які ловитимуть у моменти падіння так, як ловили мене. Дякую всім моїм знайомим і друзям за всі слова підтримки та за толерантність після кожного обміну. Дякую, що не рвали душу і вірили разом зі мною.
Дякую, що боролись і робили все можливе! Дякую всім Андрієвим друзям! Дякую нашим таємним друзям! Дякую дівчатам, всім звільненим та нашому Голові з якими ми разом боролись!
Два медики з нашої організації сьогодні повернулись із полону додому! Ми вибороли, ми вигризли! Нагадую, що медики не комбатанти. І вони досі знаходяться в російських катівнях! Тепер я жива. І колись розкажу про свою силу онукам».
До слова, п’ятого лютого на Батьківщину повернулися ще п’ять Захисників з Рівненщини: Сергій Булак, солдат, 44 роки, Сарненський район; Сергій Гризовський, солдат, 37 років, Сарненський район; Сергій Попелюк, солдат, 37 років, Рівненський район; Олександр Руднічок, солдат, 29 років, Сарненський район; Григорій Ягущин, старший солдат, 43 роки, Рівненський район.
• Софія Сайфи,
volodymyrets.city
Discussion about this post