08:56, 11 жовтня 2025 року
Олександр на позивний «Ням-ням» служить у теробороні Рівненщини. На фронті чоловік – уже майже рік.
Історію військовослужбовця розповіли у пресслужбі бригади "Горинь".
Позивний у чоловіка такий, що змушує посміхнутися. Хтось подумає, що він просто любить поїсти. Насправді — любить нагодувати.
«Я завжди всіх запрошую до столу. Перед кожною трапезою кажу “нямать” — от і приклеїлося», — сміється Олександр.
На фронті він – майже рік. Пішов із перших днів повномасштабного вторгнення, коли місць у військкоматі вже не було. Потрапив у добровольче формування, а згодом підписав контракт зі 104-ю бригадою.
«Я заповнив анкету, мені подзвонили — і все, поїхав із Києва в Рівне. Рекрутинг спрацював чітко. Як казали — так і є», — ділиться боєць.
Зараз він — стрілець у 2-му батальйоні. Каже просто:
«Іду на позицію — вже привично. Спочатку страшно, потім звикаєш. Уночі сидіти найважче — тиша така, що кожен шурхіт чуєш».
Три місяці «Ням-ням» провів на Донецькому напрямку — там, де завжди гаряче.
«Було страшно. Але що зробиш — треба».
Попри все, чоловік не втрачає гумору. Каже, що саме жарти рятують.
«Без сміху — не виживеш. Якщо не жартуєш, то починаєш думати, а від тих думок гірше, ніж від мін».
Навіть у найважчі дні «Ням-ням» може підняти настрій побратимам — то пригадає анекдот, то витягне якусь смакоту з рюкзака.
Удома на нього чекають дружина, мама та двоє дітей — восьми й семи років.
«Вони ще не зовсім розуміють, де тато. Кажуть просто — “на війні”. Ще підростуть, тоді поясню».
До війни чоловік працював водієм, доставляв будматеріали. Після перемоги планує повернутися до цієї справи. Але поки що — служить. «Не думав про інше. Як треба — йду. Як буде спокій — буду вдома».
«Хай кожен робить, що може. А ще — не забувайте посміхатися. Гумор і підтримка — це теж зброя».
«Ням-ням» – боєць, що завжди знайде слово, жарт і шмат хліба для побратима. Бо навіть на війні є місце людяності — і теплу за спільним столом.
Коментувати post