23 лютого о 10.00 на майдані Незалежності відбудеться прощання з Андрієм Тхоруком — Воїном-захисником, Героєм, життя якого знищила війна та ті, хто її розпочав.
Про свого учня розповідає Віктор Мисан.
Війна пожирає найкращих. Вона несамовито руйнує все і знищує всіх. Дуже шкода, що серед цих всіх розумні, талановиті, працьовиті молоді люди, яким би ще жити й жити, творити, насолоджуватися життям і змінювати цей світ на краще. Постійно ловлю себе на думці, що світ кращим не стане, бо з нього йдуть ті, хто був його окрасою.
Ще одна втрата у нашій ліцейській родині. До багатотисячного небесного воїнства доєднається Андрій Тхорук. У пам’яті зринають світлі обличчя юнаків і юначок далеких 90-их минулого століття, яких ми набирали у щойно новостворений економічний клас. Якими вони були? Безтурботними, добрими, розумними, завзятими, … Це той випадок, коли вони прийшли вчитися, коли мали цілі і йшли до них наполегливо, щоденно торуючи нові й нові вершини знань. Андрій був одним із них. Худорлявий хлопчисько з великими допитливими очима. Дуже серйозний. Ця серйозність ніби переростала в смуток, стурбованість. Завжди хотілося підійти й запитати, чи бува, чогось не трапилося. Після закінчення ліцею Андрій вступив до Львівської політехніки. Декілька разів зустрічався з ним в електропотязі “Львів-Рівне”. Він ділився своїми враженнями від студентського життя, розповідав про однокласників, які навчаються у політехніці на інших факультетах, з теплом і навіть якимось дитячим сумом згадував учителів ліцею, з гордістю повідомляв про дострокову здачу іспитів. Андрій був старанним учнем і залишався таким же студентом. Після закінчення університету наші життєві шляхи з Андрієм не перетиналися. Від його друзів дізнався, що він на війні. …Андрій повертається з війни на щиті і від цього тіло переповнює біль і смуток.
Вічна слава Герою!
Discussion about this post