Про складнощі добудови Хмельницької АЕС, проблему прогнозування науково-технічного розвитку в енергетиці та потреб економіки України, неможливість реалізації великих будівництв на ХАЕС в умовах бойових дій, в інтерв’ю «ЕнергоБізнесу» розповів Павло Павлишин, колишній керівник РАЕС, перший заступник міського голови міста Вараш. Зазначимо, що за ті кілька днів, впродовж яких готувалося інтерв’ю, ситуація змінилася, і болгарська сторона заговорила, що вже нічого наразі продавати не буде, бо має чи то інші види на проєкт, чи то хоче більше грошей. Проте, українські промоутери проєкту переконують, що поки все в силі, а офіційного повідомлення від дружніх болгарських партнерів ще не було. Тому, тема живе…
– Попри нестабільність позиції болгарської влади у питанні продажу блоків Енергоатому, парламент прийняв Закон про придбання обладнання, необхідного для будівництва енергоблоків №3 та №4 Хмельницької атомної електричної станції. Як оцінюєте ухвалення цього Закону?
– Почнемо з того, що цей Закон не потрібен. Для чого його проштовхували? На мій погляд, щоб прикрити Енергоатом і міністра енергетики від якихось дій в майбутньому, тобто що вони не самостійно прийняли рішення придбати обладнання на станції «Белене» в Болгарії. Це не кінець, бо обов’язково треба буде приймати Закон про будівництво Х3 та Х4, бо цього потребує законодавство. Це той основний законопроєкт для добудови, на який не було голосів депутатів.
– Тобто потрібне колегіальне рішення, яке розмиває будь-яку особисту відповідальність?
– Думаю, що так.
– Та той основний законопроєкт про добудову тепер уже можуть приймати після того, як будуть куплені реактори?
– Вони перевернули повністю весь порядок будівництва енергоблоків. Щоб вийти на голосування, по-перше, має бути техніко-економічне обгрунтування. Воно є 2017 чи 2018 року. Воно під ВВЕР-1000, але під іншу модифікацію. І друге: там інші кошти, бо вже багато що змінилось, зокрема, й курс. І головне – в цьому ТЕО була установка В-320, а ні В-466, що знаходиться на «Белене». Тобто ТЕО немає.
Те ж саме щодо транскордонних слухань. Зараз керівництво Енергоатома каже, що ці речі будуть непотрібні, але так як модифікація реакторної установки змінюється, то, за моєю інформацією, деякі країни вже ставлять питання про повторне проходження транскордонних слухань. Тому й це відкрите питання.
За моєю інформацією, у Енергоатома є контракт з КІЕП «Енергопроєкт» на перегляд ТЕО. Це правильний крок. Тут важливо, щоб зараз КІЕП не написав того, що йому скажуть, а його спеціалісти відкрито та чесно зроблять перегляд ТЕО. Зокрема, це не лише кошти, а й технічна частина. Я, скажімо, слідкую за тим, що говорить Юрій Сапожніков. Знаю його як порядну людину, але деякі його інтерв’ю дивують. Маю на увазі дуже «легке» відношення до обладнання на «Белене», вони уникають питання комплектності, зразків-свідків тощо. Це дуже складна історія, як і замовлення обладнання. Бо дуже мало виробничих потужностей в Європі, які могли б виготовити обладнання, в тому числі двигуни ГЦН ( двигун головного циркуляційного насосу, який використовується на АЕС для перекачування теплоносія, у першому контурі реактора, – ред.), самі ГЦН, ті ж самі зразки-свідки. Так, в інституті Патона сказали, що вони мають формулу металу і вони зроблять контрольні зразки, але це не дуже певна історія, як на мене – 50 на 50.
Крім того, весь час звучить питання щодо будівельних конструкцій і їх придатності. Я читав звіт, що вони дійсно придатні, але ніхто не говорить про одну умову, яка є у висновках звіту – вони придатні в тому випадку, якщо буде проведено повне обстеження і вони будуть відновлені. Тобто має ще бути комплекс заходів, які дають можливість допустити конструкцію в роботу. А це все гроші і час. Не кажу, що це неможливо зробити. Можливо, але це солідний об’єм робіт і в термінах, і в коштах.
Тому я не думаю, що сьогодні є хтось, хто може сказати, скільки це все буде коштувати. Важливо, щоб в ТЕО КІЕП це все прописали і порахували бодай орієнтовно.
Питання систем безпеки теж лишаються. Це В-466. Кажуть, що під них роблять ті самі системи, що є на В-320. Може це й можливо, але це теж треба обгрунтувати і розрахувати.
Питань багато. Відтак терміни побудови блоків в 1-3 роки наперед нереальні.
– Точних цифр та термінів ніхто не скаже, та ще ж і питання фінансування не знято. Які тут можуть бути шляхи?
– З мого досвіду і розуміння щодо схем фінансування на цьому ринку, я не думаю, що є хтось, хто чітко може розповісти про те, як будуть фінансувати. І Енергоатом теж цього не знає.
Схеми самі по собі можуть бути різні. Утім, у будь-якому варіанті такі проєкти потребують великої підтримки держави. Сам Енергоатом без дій по тарифній складовій чи інших методів, як це робили з Р4 та Х4 (введені в експлуатацію в 2004-2005 роках), самостійно не добудує блоки. В таких розмірах коштів немає. Потрібно побудувати фінансову схему. Це може бути залучені державні кошти чи кредитування.
Однак, поки йде війна і навіть якщо буде заморозка конфлікту, то жоден провідний та серйозний банк ЄС чи США кредитувати нашу країну не буде. Це форс-мажор і його ризики, і це просто нереально для них.
Окремі домовленості з іншими державами під щось можливі. Та сьогодні ми й конкретики в частині фінансування не бачимо. Сьогодні вони говорять, як їм вигідно, а завтра вже так, як завтра буде вигідно. Я вже кілька версій чув. От, наприклад, в техніко-економічному обґрунтуванні схема фінансування має бути. Може вона не супер грунтовна буде, але варіанти мають бути розписані обов’язково. Йдеться про величезні кошти.
– Банки не дадуть гроші, бо не може бути будівництва під час війни?
– Звісно. У банків є свої правила. Щоб переступити ці правила, потрібно підключати наглядові ради, це ціла процедура. З тими людьми, з якими я говорю, то всі кажуть, що на добудову зараз грошей не дадуть. Тому маємо почати з питання, а чи потрібно взагалі будувати, куди рухається історія з АЕС.
– Куди вона рухається?
– Кажуть, що у світі сьогодні ренесанс АЕС. Я критично до такого твердження ставлюсь. Хто будує? Азія, здебільшого КНР та Індія, та РФ. З 50 блоків, що будується у світі, здебільшого саме ці три країни так чи інакше їх будують. РФ будує в Індії, Бангладеш, Туреччині і ще кількох країнах. Як будують? Дають державний кредит. Будують серійно. Вигідно будувати, коли будуєш багато і в серію запускається кілька блоків. Економія на масштабі, так їм дешевше.
Скажімо, «Шкода» сьогодні готова запустити виготовлення корпусів реактора, але при умові, що їм буде замовлено щонайменше 5 корпусів. Інакше їм не вигідно розконсервовувати завод.
Китай просто шаленими темпами будує великі блоки, виробництво «під ключ» відбувається, з цим питань у них немає.
А що в Європі? Немає жодного прикладу, коли терміни будівництва не збільшились би щонайменше на 30-40 відсотків по часу, а це 5-6 років. Ніде немає випадку, коли кошторис поміщається в 9 млрд євро на блок, а цифра доходить й до 20 млрд євро. Терміни злітають, витрати теж. Прикладів швидкого будівництва в бюджет чи біля нього немає.
– США?
– Те саме. Всі кажуть про АР1000. Я з повагою ставлюся до американських фахівців. Вестінгауз побудував два блоки на АЕС Вогтль, але бюджет та строки були суттєво збільшені (блоки підключені до мережі у 2023 та 2024 роках, хоча мали бути підключені в 2016 та 2017 роках, – ред.).
Чотири реактори AP1000 були побудовані в Китаї на станції Саньмень у Чжецзяні та на станції Хайян у Шаньдуні, але ці блоки побудували китайці.
Проєкт хороший, але ось такі реалії життя. А ІТ, дата-центри, штучний інтелект йдуть вперед, в світі потрібно дуже швидке нарощування генерації до 2030 року. За допомогою великих блоків це зробити важко, бо вони довго будуються. Тому всі крупні гравці бізнесу, як-от Amazon чи Google, вкладаються в розвиток нових видів генерації. В США досліджують термоядерний синтез та малі модульні реактори. Утім, ми про них багато чуємо, але по факту малі модульні реактори є умовно в РФ та КНР.
Тому мені здається, що до 2030 року ми або отримаємо новий швидкий вид енергії – може це термоядерний синтез, або недорогі малі трактори до 350 МВт на одиницю потужності, які будуватимуть швидко, до 5 років. І вони в серії будуть більш економічні, матимуть більший ККД.
– Це питання непередбачуваності науково-технічного прогресу, коли світ шукає новий стрибок в генерації. А чи може це піти іншим шляхом, наприклад, через здешевлення накопичувачів, бо тоді ж ВЕС та особливо СЕС інакше «заграють», проблема небалансів та економіка проєктів теж «гратиме»?
– Я атомщик, прихильник АЕС. Але з того, що робиться по сонцю і вітру, вони стають конкуретноспроможні. А за рахунок чого? Бо, крім дешевих панелей, є ще накопичувачі. І останній приклад, в ОАЕ за 6 млрд доларів будують гібридну систему: сонячні панелі+накопичувачі (йдеться про гібридну СЕС MBR Solar Park). Це гібрид панелей та накопичувачів, загальна потужність 5 ГВт на 2030 рік (зараз діють 2,4 ГВт), але суть в тому, щоб 1ГВт був цілодобово в мережі, а у пікові навантаження давати більше. ККД сонця збільшується, кошти на це обладнання зменшуються, воно стає конкурентноздатним. Розвиток СЕС видно і по Україні, підприємства вже ставлять і накопичувачі. Статистика вводу сонця в Україні дуже помітна.
– У нас давно точаться дискусії про корпоратизацію великих державних підприємств. Як Ви бачите адміністративно-економічне майбутнє Енергоатома, як цим «монстром» управляти «по уму»?
– По-перше, я в свій час вважав, що корпоратизація річ потрібна. Та якщо державне управління порядне, не дуже залежне від політики, то це одна ситуація. У нас же навіть при корпоративному управлінні керівництво Енергоатома залежне від політики. В такому випадку корпоратизація не має сенсу. Та якщо Енергоатом вже став акціонерним товариством, то все ж це відкриває певні можливості для компанії.
Корінь проблеми в тому, що Енергоатом зараз просто збільшує свій апарат, розростається і перебирає на себе повноваження станцій. Я вважаю, що він має виконувати тільки представницькі функції. Вся теперішня централізація всього шкідлива. Майже все зараз контролює Енергоатом, станції, наприклад, майже нічого не купують. Плюс різні незрозумілі і, на мій погляд, непотрібні сервіси.
Станції можуть прекрасно справитися самостійно з оперативною діяльністю. Я б більше можливостей управління віддав самим станціям.
Централізація, на мій погляд, тільки шкодить. Розукрупнення і дебюрократизація Енергоатома – це не так просто, але зараз ця централізація – це шлях в нікуди.
– А які АЕС потрібні України, бо економіка має певні параметри та потреби, хоча з цим теж не легко визначитись, але яким для України бачите оптимальний розвиток зв’язку енергетики та економіки?
– У таких питаннях я дивуюсь людям, які можуть на них швидко відповісти. Це складно, бо кожен день приносить зміни. Кожен удар по нашій енергосистемі теж приносить свої зміни.
Ми можемо предметно говорити про розвиток АЕС тільки коли будемо розуміти загальну схему електроспоживання по країні. Коли знаємо, які виробництва будемо піднімати, в яких частинах країни. Це серйозні розрахунки, які має робити група людей, можливо за участі Укренерго. Треба ще розуміти, скільки у нас базової генерації буде потрібно і яка може бути потреба в маневровій. Тут стільки чинників і взаємозалежностей, що легко не можна визначити напрямок розвитку.
Щоб я робив би зараз: існуючі блоки АЕС треба берегти, сумлінно експлуатувати, якісно ремонтувати, продовжувати загальний строк експлуатації їх всіх щонайменше до 60 років, потрібно говорити і про більші терміни. Це відносно невеликі кошти і для цього у нас достатньо людського капіталу. Я розумію, що зараз треба швидко ремонтувати, але технічними рішеннями продовжуються строки експлуатації без виконання капітальних ремонтів великої кількості обладнання. Аварійні ситуації приховуються. Тут компанія має себе вести більш відкрито і професійно, і головне – зберегти потенціал тих блоків, які є, інвестувати кошти в продовження строків експлуатації існуючих блоків.
Не кажу, що не можна зараз працювати над побудовою блоків чи над новими проєктами. Це навіть потрібно робити, але робити це поступово, правильно, згідно законодавства. І з цим працювати.
Крім того, я б більше дивився на проєкти, які дозволяють побудувати швидко, може не з такою великою потужністю, але з можливістю маневреності. Тому вже зараз варто більш тісніше працювати з компаніями, які підходять до готових проєктів на стадії ліцензування малих модульних реакторів. Це абсолютно відомі компанії і проєкти. І ось на це кредитування легше шукати, але після закінчення війни. Бо в умовах війни ніхто не піде сюди і не буде вкладати в будівництво.
• Олександр Куриленко
Discussion about this post