Молитва, що утверджує віру | Рівненшина

Зустріч ветеранів споживчої кооперації зі священниками різних конфесій відбулась, як кажуть, на одному подиху. В ній поєдналося все: і мудрість наших старших колег, й витримка військових капеланів, і сила материнської молитви, й надпотужна віра в переможний мир, що неодмінно настане в Україні.
…У приміщення офісу Рівненської споживспілки поспішали не лише ветерани-кооператори з різних куточків області, а й священники та капелани різних конфесій. І то було символічно: бо наше прагнення до соборності єдине. «Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці…», – нагадує гімн України, до виконання якого долучаються всі присутні. Серед них – голова Рівненської обласної організації ветеранів України Іван Боровик, заступник голови правління споживспілки Юрій Катеринчук, матері, в яких підступний ворог забрав найдорожче – синів…
Голова обласної організації ветеранів споживчої кооперації Микола Мосійчук розповів, що являє собою кооперація області та її ветеранська організація. Так, нині вона об’єднує близько двох тисяч ветеранів. У когось на фронті сини чи доньки, в інших – онуки, хтось є активним волонтером: війна вже пройшла через кожну кооперативну родину. На жаль, маємо і втрати…
Хвилиною мовчання вшановують захисників, які полягли і за нашу можливість зібратися разом, поспілкуватися й щиро помолитися за упокій їхніх душ і за те, щоб Господь уберіг наших воїнів світла…

Капелан першої радіотехнічної бригади ЗСУ лейтенант Тарас Климович розповів про становлення служби капеланства в Україні: вона забезпечує доступ до духовно-релігійних потреб на фронті, – а це конституційне право кожного громадянина, незалежно від його віросповідання. Тепер у складі ЗСУ є капеланські підрозділи.
«Капелан – та людина, що вселяє в душу захисника віру і спокій: когось повертає в сім’ю, когось – на шлях істини. І нагадує: ми єдині, хоч і зовсім різні. І цю єдність маємо берегти як зіницю ока, бо вона – наша головна зброя проти ворога. Ми воюємо не за депутатів, не за прокурорів чи поліцейських, – за свої родини й за соборну Україну», – сказав Тарас Климович. Він подарував Миколі Мосійчуку книгу есеїв митрополита ПЦУ Єпіфанія «Нехай ніхто не падає духом». Не падати духом означає зберегти свою честь та гідність. Не зламатися перед ворогом за жодних обставин. І досягти такого очікуваного переможного миру.
Саме про це говорили Матері, в яких кривава війна забрала синів.

Викладачка Рівненського кооперативного економіко-правового фахового коледжу Наталія Волошина пригадала, як у 2014-му добровільно пішов на війну її син Ігор. Він із відзнакою закінчив кооперативний коледж за спеціальністю «Банківська справа», продовжив навчання у НУВГП, працював за фахом в «Укрексімбанку». Вже у травні Ігор зібрався за кілька годин і поїхав… Сказав: хлопцям там важко.
– Говорив, що все добре, що служить на запорізькому нап­рямку. Якось вранці по радіо я почула повідомлення: на блок-посту під Волновахою підірвався начинений вибухівкою автобус, загинуло п’ятеро військово­службовців, багато поранених. Подумала: який жах, це ж чиїсь діти. А вже за добу мені повідомили, що серед тих п’яти хлопців був мій єдиний син, перший рівнянин, який загинув у російсько-українській війні. Тепер, коли її полум’я розгоряється все сильніше, ми розуміємо: вони – герої, які не шукали жодної вигоди. Першу малесеньку зарплату сина я отримала вже після його смерті. Вони йшли за те, щоб у нас була держава: не тільки та, що під підошвою, а й та, що в серці. Саме завдяки їм Україна виграла хоч трохи часу. І тепер наші титани стоять на смерть: ми молимося, а їм робити цю страшну роботу до Перемоги, – торкають серця кожного правдиві материнські слова.
В унісон лунає розповідь мами Андрія Савіна – офіціанта ресторану «Спорт»: аж не віриться, що відтоді, як загинув Андрій, минуло вже два роки. Для мами, дружини і двох дітей – то ціла вічність…
   – Андрій здобув фах кухаря в кооперативному коледжі й працював у ресторані «Спорт», – звідти в серпні 2022-го й пішов у ЗСУ. Півтора місяці проходив вишкіл у Великобританії, – тоді на душі був спокій. А коли його перекинули на Бахмут, на Соледар, – ми втратили спокій… Мій єдиний син загинув за Україну… Дякую побратимам, які забрали його тіло, – і тепер ми можемо провідувати його на алеї Героїв. Адже чимало хлопців досі, на жаль, залишилися в тих степах… Дякую кооперації за те, що виховала сина відповідальним, що тут він відчув себе справжнім чоловіком. Тепер живу онуками і молюся за нашу Перемогу, – каже мама Андрія Савіна.

Слова підтримки лунають від голів ветеранських осередків: Сарненської райспоживспілки Івана Левчака, гуртово-роздрібного об’єднання Раїси Вінічук, Гощанського райспоживтовариства Галини Свирчевської, священників Рівненської римо-католицької єпархії вікарія Томаша та Свято-Воскресенського собору протоієрея Василя…
  Вже 15 листопада розпочався передріздвяний піст. Саме наші потужні молитви під час посту можуть нагнати на ворогів стільки страху, що вони боятимуться власного віддзеркалення. А наших найрідніших – уберегти від куль і повернути з Перемогою. Молимося за це із незламною вірою:
«Боже, великий, єдиний, нам Україну храни…», – підноситься до небес щира молитва від кооператорів.
• Інна Омелянчук