Сором’язливий 40-річний Володимир на псевдо «Сталкер» у своїх 31 рік в серпні 2014-го року потрапив під третю хвилю мобілізації. Дорожній працівник, що мав на той час достатній досвід роботи в «Укравтодорі», став Сталкером – одиноким воїном, що займався перевезенням боєкомплектів. Чому одиноким?! Тому що ризиків для життя водієві, чий автомобіль переповнений смертельно небезпечними боєприпасами, було більше ніж достатньо.
Були Маріуполь, Волноваха, Гранітне та Ізварино. Саме тут, під Ізварино (Луганська область) вони за малим двічі не потрапили в полон.
– Ми пройшли крізь справжнє пекло, – натякає наш Герой. – Так я їхав стежками Донбасу довгі півтора роки. Потім була демобілізація. І я знову повернувся до своєї улюбленої роботи дорожнього робітника.
Наш Володимир після довгих вмовлянь розповів, що, власне, там під Гранітним, вони тривалий час були в котлі. І єдиним порятунком для них стала річка Кальміус, яка не давала ворогам вибити наших Захисників з їх позицій. І саме там 08 жовтня 2014 року в «чорну суботу» наш Сталкер рятує життя своєму першому «трьохсотому». За той героїчний вчинок військовослужбовця було нагороджено медаллю «Відвага та честь»…
І вже 2018-го року Володимир заключає контракт зі Збройними Силами України та стає стрільцем – помічником гранатометника, потому і мінометником у 120-ій мінометній батареї. А в травні 2019-го року Сталкер отримав важке поранення поблизу селища Новотошківське, що на Луганщині. Усе літо та осінь наш воїн боровся за своє здоров’я, та потому був звільненим з лав ЗСУ по закінченню строку контракту.
26 лютого 2022 року, отримавши повістку, не замислюючись, Володимир пішов до ТЦКСП та був мобілізованим. Спочатку він став стрільцем роти охорони Рівненського аеропорту. Потому переведений гранатометником до 14-ої окремої механізованої бригади.
– Ми тільки приїхали на станцію Новомосковськ, що на Дніпропетровщині, як нас обстріляли з Іскандерів. Було таке враження, що поряд сталося два ядерні вибухи – так нас зустріло повномасштабне вторгнення.
Потому були захист Соледару та Новозванівка, що теж на Луганщині. Саме там наш Стакер отримав своє друге поранення, і знов тієї ж руки та ще й голови.
– Там було так страшно, що аж тряслися руки. Ніч ставала яснішою за день – нас щоночі палили фосфором. Зранку довкола все було чорним, як в пеклі… Отаким було моє літо 2022 року… – і Сталкер поринає в тривожні спогади…
Після лікування наш Герой опинився в Куп’янську, де став стрільцем 1-го кулеметного взводу на легендарному кулеметі системи Браунінг… І знову потягнулися тяжкі воєнні будні…
Потім прийшла звістка про переведення декількох військовослужбовців, що мали значні поранення, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Серед них був і наш Володимир. Так почалася його служба в роті охорони Рівненського обласного ТЦКСП, яка триває і досі…
Він не звільнився, хоч має на це всі законні підстави. Він просто далі робить свою роботу – служить своїй Батьківщині! Хоча думками ще досить часто мандрує дорогами Донбасу зі своїми побратимами…
І хоч він аж ніяк не хоче показувати своє обличчя та не зберіг жодного фото з тих часів, ми пишаємося своїми Героями!
Адже саме вони дають нам можливість зустрічати свої світанки…
Коментувати post