Четвертого березня 2026 року о 16:00 у малих залах галереї європейського живопису «Євро-Арт» (Рівне, пр. Миру, 4), відбудеться презентація виставки «Ї» української художниці Оксани Самійленко.
У малих залах галереї європейського живопису «Євро-Арт» з 4 по 29 березня 2026 року презентуємо персональну виставку «Ї» української художниці Оксани Самійленко — мистецький проєкт, що поєднує живопис і графіку в глибокому осмисленні теми дому, ідентичності та внутрішньої стійкості. В експозиції представлено 57 робіт, створених в умовах війни як художній жест культурної самоідентифікації.
Оксана Самійленко народилася у 1977 р. Кропивницькому, нині живе й працює в Києві, є членкинею Національної спілки художників України, учасницею міжнародних і всеукраїнських виставок. Після початку повномасштабного вторгнення перебувала в мистецькій резиденції в Празі, де створила серію «Мій шлях». У 2024–25 роках відбулися її персональні виставки у Кропивницькому, Львові та Рівному.
Назва виставки у галереї «Євро-Арт» відсилає до унікальної літери української абетки — «Ї», якої не існує в жодній іншій мові світу. Її присутність — це мовний код, що миттєво виявляє коріння, та фіксує культурну самобутність. Саме букву «ї» писали на будинках маріупольці, коли місто знищувала російська орда, як знак ідентичності, знак спротиву, знак боротьби за своє місто, за свою землю.
«Ї» — це маленький знак, що вміщує цілий світ. Це точка над лінією, яка тримає небо над землею. Це символ, у якому зосереджено досвід країни, що продовжує жити, творити попри все. «Ї» звучить як внутрішній голос, як пам’ять, що не стирається, як маркер «свого». Літера «Ї» у проєкті не зображується буквально. Вона присутня як композиційна вісь, як архітектоніка образу, як метафора незнищенності. «Це художній вислів, у якому кожна робота є фрагментом особистої історії: про дім, про вимушену відстань і внутрішнє повернення, про крихкість і стійкість одночасно», – розповідає художниця. Через живопис і графіку формується простір для споглядання та рефлексії, де глядач може зупинитися й відчитати власні переживання в образах сучасного ландшафту.
Оксана Самійленко працює у напрямку чуттєвого реалізму та мінімалізму. У своїй художній практиці вона досліджує трансформацію повсякденного простору під впливом війни та вимушеного досвіду нестабільності. Звичні пейзажі, інтер’єри й дороги змінюють своє значення, стаючи носіями пам’яті, тривоги й внутрішнього напруження. «Війна актуалізувала для мене питання приналежності, крихкості й витривалості, а також межі між особистим досвідом і колективною пам’яттю. Мої роботи формуються як візуальні фрагменти — це своєрідний щоденник спостережень, у якому реальність прочитується через стан людини», – каже Оксана. Вона працює з лінією, кольором і ритмом як з інструментами фіксації психологічного стану, де тиша й пауза мають не менше значення, ніж зображений мотив. Її простори — це не документ війни, а її внутрішній резонанс. Лінія горизонту, розподіл площини, співвідношення світла й темряви формують психологічну напругу. Простір у роботах емоційний — він переживається, а не описується.
«Ї» — мистецький діалог про право на мову, на пам’ять і на дім. Мінімалістична мова, стримана колористика, акцент на паузі та тиші формують поле внутрішньої рефлексії. «Ї» — маркер «свого».
Коментувати post