Іран та Росія підписали $25 млрд угоду на будівництво АЕС на 5 000 МВт Економіка

96

Іранська компанія Iran Hormoz та російська держкорпорація Росатом уклали контракт на $25 млрд для будівництва чотирьох енергоблоків атомної електростанціх у місті Сірік, провінція Хормозган.

Загальна потужність комплексу сягатиме близько 5 000 МВт, що становитиме суттєвий внесок у виконання стратегічної програми Ірану з нарощування атомної генерації до 20 ГВт до 2040 року.

Деталі угоди

• Росатом виступить генеральним підрядником: від проєктування до введення станцій в експлуатацію.

• Планується зведення чотирьох енергоблоків покоління III на ділянці у 500 га.

• Проєкт інтегрований у 20-річну програму розвитку атомної енергетики Ірану.

• Голова Організації атомної енергії Ірану Мохаммад Ісламі наголосив на важливості технологічної співпраці, зокрема у сфері малих модульних реакторів (SMR).

Історичний контекст

• Іран уже має досвід із Росатомом – діючу АЕС Бушер (1 000 МВт). Другу та третю черги планували завершити у 2024–2026 роках, однак проєкт зіштовхнувся із затримками.

• Росатом також будує першу турецьку АЕС Аккую, але зіткнувся з фінансовими труднощами, що викликало сумніви у його здатності масштабно реалізовувати проєкти одночасно.

Геополітичний вимір

• Угода демонструє поглиблення енергетичного альянсу між Москвою та Тегераном, особливо в умовах санкційного тиску з боку Заходу.

• Раніше сторони домовилися про постачання 55 млрд м³ газу та фінансування енергетичних проєктів.

• Угода підписана за кілька днів після повідомлень про можливе відновлення санкцій ООН і ЄС проти Ірану через порушення ядерної угоди 2015 року (механізм «snapback»).

Ризики та виклики

1. Фінансові – $25 млрд є надзвичайно масштабною сумою для двох економік, які самі перебувають під санкціями.

2. Технологічні – обмежений доступ до західних технологій і обладнання може сповільнити реалізацію.

3. Політичні – нова хвиля санкцій може ускладнити фінансування, логістику й міжнародне страхування проєкту.

4. Репутаційні – співпраця з Росією може ще більше ізолювати Іран від інших технологічних партнерів.

Перспективи

Для Ірану проєкт є символом стратегічної незалежності в енергетиці та прагнення стати регіональним ядерним гравцем. Для Росії – це спроба закріпити вплив на Близькому Сході та продемонструвати, що попри санкції вона залишається ключовим постачальником ядерних технологій.

Проте практична реалізація виглядає вкрай складною: дефіцит фінансування, санкції та внутрішні виклики можуть перетворити угоду на багаторічне будівництво із невизначеним результатом.