У малих залах галереї європейського живопису «Євро-Арт» 15 жовтня 2025 року о 18:00 відбудеться презентація виставки «Ген Творчості: сім’я Гайбонюків». Рівне, пр. Миру, 4.
Є явища, що виходять за межі індивідуальної долі. Творчість — одне з них, коли вона не є даром окремого митця, а радше енергією роду, що виявляється у різних поколіннях, формах, голосах. Можливо, саме тому такі родини надзвичайно важливі для суспільства. Вони нагадують нам, що краса — це не привілей, а стан духу, що людина створена не лише для праці, а й для натхнення. І що справжній спадок — це не майно, і навіть не прізвище, а вміння бачити й берегти прекрасне. Родина Гайбонюків з Рівного — це приклад того, як мистецтво стає природним станом душі, формою любові та співпереживання. Їх об’єднує не лише кров, а й внутрішній поклик творити — не для слави, а як спосіб дихати, відчувати, бути. Тож, галерея «Євро-Арт» з 15 жовтня по 9 листопада 2025 року презентує вашій увазі історію про спадковість добра, духовності та краси – виставковий проєкт «Ген Творчості: сім’я Гайбонюків».
Віктор (1967 р. н.) – учитель початкових класів за освітою, нині — працівник фонду «Хесед Бешт». Поза роботою він творить у скульптурі та живописі. Його скульптури, що сягають семи метрів заввишки, стали частиною міського простору: динозавр у Рівненському зоопарку, свиня в «Ribs House», альбатрос у «New York Pizza», жирафа у львівському готелі «Шопен»… Творчість Віктора — це поєднання сили та доброзичливості, у ній — те саме прагнення до життя, що й у його родини. На виставці представлено одну живописну роботу митця, а також фото скульптур, які можна переглянути в електронному вигляді.
Людмила (1971 р. н.) – художниця, педагог за освітою, нині – також працівниця благодійного фонду «Хесед Бешт», щодня здійснює міцву — добро як акт віри, турботу про старших і тих, хто потребує підтримки. У її живописі — глибока емпатія, жіноча інтуїція й філософський погляд на людину. Живопис Людмили, як сповідь кольором, у якій поєднуються особисте й вічне, земне й метафізичне. Художниця працює в техніці олії, проте її живопис не тяжіє до матеріальної щільності: колір у неї дихає, пульсує, набуває стану світлової субстанції. Тональність її палітри — складна, але завжди гармонійна. М’які пастельні площини чергуються з насиченими кольоровими акцентами. Художниця тяжіє до психологічного реалізму з метафоричними відтінками. У її творах людина завжди в центрі, навіть коли сюжет абстрактний чи алегоричний, він не втрачає людяності. У живописі Людмили простежується іконографічна манера, але не в догматичному сенсі, а на рівні пластичної мови, композиції та духовної інтонації: часто фігури розміщені фронтально або у спокійному тричвертному розвороті, що створює ефект зупиненого часу, подібний до того, як в іконі зупиняється мить молитви, а світло ніби випромінюється зсередини образу, створюючи враження, що колір — це не пігмент, а енергія.
Старша донька подружжя, Вікторія (1992 р. н.) – режисерка документального кіно, навчалася й працювала у США, а нині знімає фільми про людей для некомерційних організацій і соціально відповідального бізнесу. Її мистецтво — візуальне свідчення людяності, вміння бачити істину в простих історіях. В експозиції представлена серія її рисунків 2009–13 років «Улюблені актори» — цілісна художня розповідь про захоплення, натхнення та шану до кіномистецтва. Художниця вміло використовує олівець як універсальний інструмент, демонструє виняткову точність образів та витончену роботу зі світлотінню. Це вражаючий приклад академічного володіння технікою, поєднаного з індивідуальним відчуттям характеру та психологізму: кожне обличчя дихає індивідуальністю, погляд персонажа часто спрямований не назовні, а всередину себе.
Найменша донька Марія (2004 р. н.) – випускниця Харківської школи архітектури, нині працює у Києві. Цікавиться сучасним мистецтвом, відео та анімацією. Представлена серія її акварельних робіт — це цілком самостійний художній вислів, у якому майстерність поєднано з експериментом і пошуком нового емоційного звучання портрета, який відзначається свободою, свіжістю, виразною кольоровою інтонацією і свідомим відхиленням від академічної «ідеальності». Це чесне й живе мистецтво, яке відображає атмосферу і стан присутності.
Виставковий проєкт «Ген Творчості: сім’я Гайбонюків» відкриває глядачеві родину як єдиний організм, де кожен голос звучить по-своєму, але в унісон із іншими. Це історія про те, як творчість може стати способом життя, молитвою і подякою світові.
Коментувати post