“Допомагає усвідомлення, що я рятую життя” | Рівненшина

Рівнянин, бойовий медик Андрій із позивним «Смайлик» завжди намагається бути на позитиві. Це допомагає триматися не лише йому, а й побратимам, адже жарти часто розряджають обстановку, розповідають у 104-ій бригаді тероборони ЗСУ Рівненщина.

«Спочатку в мене інший позивний був, але потім хлопці, вже під час служби, почали називати «Смайликом», і це ім’я до мене приліпилось. Люблю пожартувати. Так легше знаходити розраду, коли морально виснажений. Позитив завжди стараюсь шукати у кожній дрібниці. На війні так легше», – упевнений військовослужбовець.
А повоював за ці роки чоловік немало. Був біля Часового Яру, на Запорізькому напрямку та на Куп’янщині. Тому не з чуток знає, як війна впливає на людей і яке горе несе з собою.
«Найважчим, напевно, був перший вихід. Тоді ми всі були «зелені» і необстріляні. Спочатку із запалом приїхали, але ж особливо нічого й не знали», – пригадує Андрій.
Каже, що доводилося швидко всьому вчитися, рятувати та евакуйовувати поранених: «Під час мого першого виходу мені сказали: «Ти йдеш забирати 300-го». Я ще не знав нічого… зима, лід, холодно… Тягти пораненого було дуже важко, все налипало на ноші».
Цей випадок бойовий медик пам’ятає в найменших деталях: «Орки з дрона скинули ПМ-ку (протипіхотну міну), і наш боєць у темряві наступив на неї. Як результат – він з ампутованою кінцівкою пролежав кілька годин на морозі. Але головне, що ми його таки врятували, й він живий».

Це все надзвичайно важко морально, бо ж бувало, що й не могли врятувати. Але природжений оптимізм допомагає «Смайлику» справлятися: «Допомагає усвідомлення, що я рятую життя, витягую хлопців. Це мій обов’язок, і попри все я стараюся всіма силами надати допомогу якісно».
Каже, що після Перемоги вже буде розбиратися з переживаннями. Тим паче, що дружина фахова психологиня, і вона точно знає, як потрібно буде підтримати. Хоча, зізнається, його вибір йти добровольцем вона, м’яко кажучи, не підтримала.
«Коли дізналася, то вдома були сльози і плач. Але найбільш боляче було від того, що діти не розуміли. Найменша тоді сказала, що я від них втікаю, бо інші батьки вдома сидять», – розповідає Андрій.
На перше вересня і старша донька зі сльозами подзвонила до воїна і питала, чому інші батьки привели своїх дітей до школи, а він не зміг цього зробити: «Таке важко дітям дуже. Та й самому стає морально нелегко, коли бачиш, що ті бухають, там, відпочивають, викладають у соцмережах своє активне життя, а ти в непростих умовах захищаєш їхню безпеку».
Однак, запевняє, агресії до цивільних він не відчуває, бо ж піти добровольцем – це його власний вибір. До слова, «Смайлик» мав можливість уникнути мобілізації, адже на підприємстві, де працював, мав бронь.
А поки він робить свою роботу і живе мрією про Перемогу, мрією про возз’єднання з сім’єю: «Коли повернуся, то в першу чергу хочу поїхати на природу в село до бабусі з дідусем – жінки чи моїх».