Доброволець “Дядя Коля” з Рівненщини в перший день війни прямо з роботи пішов до військкомату | Рівне сьогодні

08:07, 02 вересня 2025 року

Військовослужбовцю Миколі Панасовичу, який родом із Дубенського району, – 56 років. У бригаді всі кличуть його просто «Дядя Коля». Чоловік має медичну освіту, але до війни будував. У лютому 2022-го його день почався, як завжди: прокинувся, зібрався на роботу. Та новини за сніданком усе перекреслили.

Розповідають у пресслужбі бригади ТрО Рівненщини.

«Побачив — якась єрунда робиться. Прийшов на роботу, кажу: все, закриваємось. І звідти прямо у військкомат».

Він – із тих, хто не чекав повістки. Із першого дня — доброволець у 104-й окремій бригаді «Горинь». Тут же, у 2-му батальйоні, отримав посаду старшини роти. Облік, забезпечення, форма, харчування, зброя, логістика. Усе на ньому.

«Я тут як батько: і насварю, і пошкодую. Бо свої ж».

Війна без теорії

Медичний фах довелося відкласти. Батальйон формувався на ходу. Він сам учився документації, армійської бюрократії — і втягнувся. Разом із підрозділом проходив найважчі ділянки Донеччини: прориви, утрати, евакуації.

«Найбільше врізалося — перші поранені. Перші втрати. Це ріже. Якщо зависати в кожному “чому” — зламаєшся. Психіка має витримати».

Подвійна сила — подвійна відповідальність

У Миколи є брат-близнюк. Теж медик, теж служить. Хоч вони розкидані різними напрямками, зв’язок між ними відчувається завжди.

«Знаю наперед, коли його перекидають. Потім дзвонить — підтверджує».

А ще він дідусь. Його онучці Аліні майже чотири роки. Вона народилася вже під час війни, і він бачив її всього кілька разів.

«Вона дзвонить і каже: “Діду, повертайся. Заскучилася”. І це найбільший біль. І найбільша мотивація».

Людина-опора

Готувати їжу він не любить, зате майструвати — завжди. Робив ящики, лагодив спорядження. Для своїх — усе.

«Головне — не опускати рук. Терпіння і труд усе перетруть. Навіть якщо то російська приказка — то правда».

І так само впевнено каже: не шкодує, що пішов на службу.

«Тримають не накази, а побратими. Коли три роки разом — це вже не друзі, а родина. І зрадити їх? Ні. Я собі такого не дозволю».

Його поради молодим

«Не зациклюйтесь. Страх — це нормально. Треба слухати старших, учитися, не ховатися в собі. Поважати командира, побратима, себе. Бо армія — це не лише про зброю. Це про довіру і відповідальність».

Його побажання Україні

«Терпіння і поваги. До себе, до інших, до життя. Ми мусимо пройти це разом і вистояти. Для дітей. Для онуків. Для тих, хто ще не народився. Щоб вони вже ніколи не знали, що таке війна».