08:08, 05 вересня 2025 року
Помічник лісничого з Рівненщини Микола Клімук у 2022 році долучився до ЗСУ та воював біля Донецького аеропорту — у найгарячіші дні війни.
Про це повідомляють у "Поліському лісовому офісі".
Коли демобілізувався, повернувся до улюбленої роботи – працює у Мульчицькому лісництві Рафалівського надлісництва ДП "Ліси України"
Микола з вдячністю розповідає, що завжди відчував підтримку колег, коли був у гарячих точках. Постійні дзвінки із запитаннями, що іще потрібно, всі обіцянки про допомогу виконувалися.
Не менш важливо, що на підприємстві для ветеранів діє система підтримки, створена разом із профспілкою та Спілка воїнів-лісівників України. За учасниками бойових дій не лише зберігають робочі місця, а тим, хто через поранення чи втому не може виконувати важку роботу, підбирають інші посади. Є щорічні виплати, додаткові кошти на дрова, компенсації за навчання, можливість оздоровлення й відпочинку.
«Для мене важливо було знати, що після війни є куди повернутися. Тут тримають слово», — каже Микола.
Підприємство також дбає про родини загиблих та зниклих безвісти воїнів-лісівників — підтримка поширюється і на них.
Микола каже: найкраща реабілітація — це сім’я, колеги й друзі.
Прийшов до лісу ще в 2013 році одразу після навчання. Колектив швидко побачив у ньому надійного й відданого справі працівника. А в 2022 році Микола взяв до рук зброю.
Сьогодні ті села Донеччини, де ніс службу, майже стерті з лиця землі «визволителями», фронт просунувся далеко вперед. Але в пам’яті Миколи залишилися не лише вибухи та втрати, а й доброта місцевих людей.
«Люди там хороші, все нам допомагали. Прали, годували, давали прихисток. Там справжні українці, і мені пощастило їх зустріти. Ніхто ніякої росії там не чекав і не хотів», — згадує Микола.
Він розповідає й про те, що іще допомагало триматися. Одного разу на пошті місцева жінка, помітивши втому воїна, порадила покласти під язик м?ятну цукерку і читати «Отче наш». Цю просту пораду Микола приніс через всю службу і досі використовує.
Разом із дружиною виховують трьох діток — двох синів та донечку. Найстаршому Дмитрику — лише п’ять. А з молодшим, Матвієм, найближчим часом їдуть на операцію. То теж звертатимуться за допомогою через профспілку – в ДП «Ліси України» це все реально працює, каже чоловік.
«Аби мир, а все інше здолаємо», — говорить Микола.
Наразі українські воїни потребують підтримки не лише на фронті, а й після повернення додому.
«Крім усього іншого, передавайте військовим цукерки, шоколад, бо там цього найбільше хочеться», — радить він із усмішкою.
Коментувати post