14:47, 25 січня 2026 року
Боєць рівненського стрілбату евакуював поранених та загиблого побратима під щільними атаками дронів.
Про це повідомляють у пресслужбі поліції області.
У день народження донечок-близняток пораненого поліцейського евакуйовували побратими. Лише через дві доби по дорозі до лікарні боєць зміг зателефонувати дружині та повідомити, що живий.
Мастор обрав шлях правоохоронця, аби продовжити династію: в ОВС служив хресний, а батько віддав служінню народові понад 20 років.
Коли створювався стрілецький батальйон — свою кандидатуру подав першим. Каже, до вступу в бойовий підрозділ готувався заздалегідь. Працював над фізичною формою, регулярно тренувався, а також самостійно подбав про спорядження.
За посадою Мастор був командиром відділення штурмовиків. Проте боєць на рівні із побратимами оснащував та тримав позиції, евакуйовував поранених і загиблого.
Так, одним із завдань було поміняти на рубежі одеситів. Вирушив туди разом із напарниками Пупсом та Циганом.
«Насправді це могла бути дорога в один кінець — відстанню в 10 км під постійними дронами та артилерією. Через шквальні атаки ми вчасно не дістались. І це врятувало наші життя», — розповідає Мастор.
Пізніше з’ясувалося, що ворог вдарив по позиції і там загинули поліцейські.
Боєць зізнається, що на передовій найбільше хочеться простих речей:
«Мріяв про домашню їжу. Адже там зазвичай усе сухе… Навіть вода була дефіцитом».
Проте головне, що закарбувалося назавжди — це підтримка побратимів. Вона тут надважлива. Порятунок напарника — понад усе.
Пригадує одне з важких завдань з евакуації загиблого бійця ОШБ «Лють»:
«До нашої позиції побратими полеглого несли його на ношах орієнтовно 3-4 км. Перебули ніч, а вранці вдарили гради. На щастя, всі вціліли. Ми замінили поліцейських і ще три кілометри несли Героя до логістичного пункту».
Наступним завданням було поміняти на позиції інших стрілецьких:
«Ми не дійшли туди метрів 300: я наступив на міну. На щастя, неподалік був бліндаж, де Пупс і Циган надали мені допомогу. Коли мене привезли до лікарні, то сказали, що хтось дуже фахово затампонував рану. Безмежна дяка хлопцям».
Боєць отримав осколкові поранення обох ніг та руки. Кілька осколків досі в тілі. До медевака діставалися самостійно:
«Справжні побратими… Із підручних предметів зробили мені милицю. Сил пересуватися не було жодних… Та хлопці постійно підбадьорювали: ще сто метрів і все, ще сто метрів і все… І так упродовж усього дня я цю фразу чув певно разів сто…»…
Опинившись у лікарні, повідомив батька. А коли був у дорозі до госпіталя і розумів, що нарешті у безпеці — зателефонував дружині.
Нині Мастор лікується. Проте точно знає, що коли відновиться — знову повернеться у стрій.
Каже: такі реалії сьогодення, маємо захищати своє.
Коментувати post