76-річний академік, наш земляк Яків Дідух нині не часто навідується у рідний Городок, що в Рівненському районі, бо, незважаючи на свій поважний вік, має багато наукових справ і обов’язків. Проте щонайменше двічі на рік все ж приїжджає у рідне село, на гостину до сестри, помешкання якої знаходиться майже біля підніжжя Вишневої Гори у Городку. Тут, до речі, збереглася ще й старенька батьківська хата.
Далеко не всі мешканці Городоцької громади знають, що їхній знаменитий земляк є людиною енциклопедичних знань: геоботанік-еколог, академік Національної академії наук України (2018), професор (1999), доктор біологічних наук (1988), лауреат державної премії України в галузі науки і техніки (2013) і премії НАН України імені
М. Г. Холодного (1994), Заслужений діяч науки і техніки України (2008). У 2003-2008 роках Яків Дідух був директором Інституту ботаніки НАН України, а з 2012 року очолює об’єднаний відділ геоботаніки та екології цієї установи. У березні 2018 року обраний академіком НАН України. Із 2017 року – член Наукового комітету Національної ради України з питань розвитку науки і технологій при Кабінеті Міністрів України, член-кореспондент НАН України з 2003 року, автор понад 350 наукових праць.
Рослинний світ цікавив Якова Дідуха з раннього дитинства. Пригадує, одного разу випасав біля підніжжя Вишневої Гори корів і помітив, що там ходять двоє чоловіків. Пізніше один із них спустився і запитав підлітка, чи знає він, які рослини ростуть на Вишневій Горі. Хлопець, не роздумуючи, назвав їх із десяток.
– Звідки ти все це знаєш? – запитав чоловік у малого.
– Носаля треба читати, – гордовито заявив Яків.
– Тоді давай знайомитися, я і є Іван Михайлович Носаль, – сказав чоловік. Так відбулося знайомство відомого травознавця і майбутнього вченого-ботаніка, академіка НАН України. Знайомство згодом переросло у дружбу. Тож можливою причиною того, що у житті Яків Петрович обрав шлях вченого-ботаніка, стала Вишнева Гора.
Чим цінна Вишнева Гора? Таких степових ділянок на Поділлі є чимало. Але це крайня північно-західна ділянка на території України, а раніш всього Радянського Союзу, де збереглася степова рослинність. У цій місцевості, виявляється, збереглося кілька видів ковили: пірчаста, волосиста. Обидва вони занесені до Червоної книги. З червонокнижних рослин там ще росте горицвіт, лілія лісова, підсніжник, загалом шість видів рослин. Вчений вважає, що вишню степову, від якої походить назва гори, сюди було занесено в період Городоцько-Здовбицького поселення, а це кінець III-го – I чверті II тисячоліття до нашої ери.
Городоцько-Здовбицьке поселення було характерне тим, що тут добували кремінь і робили знаряддя з нього. Тут була виявлена навіть майстерня з обробки кремнію. Ці люди продавали, вивозили, міняли цей кремінь на мідь, бронзу. Саме в цей період сюди й потрапила степова вишня.
– А ось, зверніть увагу – герань. Це своєрідний передвісник наступу лісу на Вишневу Гору, то ж є небезпека, що з часом можемо втратити цю ділянку із степовою рослинністю, – звертає нашу увагу вчений. Каже, що в дитинстві у заплавах Усті, яка проходить поруч, вони ловили лящів та в’юнів, настільки повноводною тоді була річка.
За період своєї роботи Яків Петрович не один раз навідувався до ще одного заказника – Надслучанська Швейцарія.
– У Губкові, Маринині я був багато разів. Це одні з моїх улюблених місць. Шкода, що Случ останнім часом так обміліла, а свого часу була досить повноводною, там було повно раків, і річка вважалася однією з найчистіших в Україні. З одного боку там варто було б підняти рівень води, збудувавши греблю, а з іншого – є побоювання, що з вини теперішніх технарів така споруда може призвести до екологічних проблем.
Знавець кількох тисяч рослин Яків Дідух працював на Сейшелах, Мадагаскарі, в Індії, Сінгапурі, Шрі-Ланці, Мальдівах, Греції, Марокко, Іспанії, Португалії, Андорі, Франціії, Італії, Польщі. Експедиція по індійському океану в період Радянського Союзу тривала майже півроку, а наприкінці 80-х років минулого століття – у Західнй Європі. Каже, можливо, в житті просто пощастило.
– Зараз ведеться багато суперечок щодо того, чи варто відновлювати Каховське водосховище. Що ви думаєте з цього приводу? – запитую у вченого.
– Його площа становила 2,1 тис. кв. км, або 24% від площі дніпровських водосховищ, а ГЕС виробляла 8% енергії від дніпровських водосховищ, або 1 % від загальної кількості електроенергії в Україні. То чи є смисл затоплювати таку велику територію, щоб отримувати так мало енергії? – міркує Яків Дідух.
– Думаю, що нам потрібно лише частково затопити водосховище, щоб наповнити водоканал, зробити судноплавним Дніпро і забезпечити водоохолоджуючий басейн атомної станції. А електроенергія – це вже другорядне.
Треба максимально скоротити площу затоплення, але зовсім не затоплювати – теж не можна. Тут мають вирахувати гідрологи, скільки потрібно води для здійснення відповідних функцій, а екологи мають порахувати втрати. Крім того, оцінити вигоди і втрати різних екосистемних послуг і прийняти виважене рішення.
На місці водосховища можливо десь будувати і дамби чи поглиблювати русло, але це все має бути зважено. Потрібно все прорахувати. Бо в нас рахують воду та електроенергію, а на екологічні та інші втрати уваги не звертають. А тут треба зробити виважений висновок, бо такі помилки коштують дорого, і ситуацію назад не повернеш. Слід врахувати і різні побічні ефекти.
Через 8 років там будуть високі дерева та високотрав’я. Коли ці зарості затоплять, органіка перегниватиме і забруднюватиме повітря, бо проточність води незначна. Хоча це не ті масштаби, що спричиняють підвищення температури, але це суперечить доктрині охорони довкілля і боротьби з потеплінням.
Гідрологи кажуть, що водойми позитивно впливають на клімат, але лісові екосистеми теж. І навіть є гіпотеза, що саме лісовий «насос» закачує вологу і сприяє збільшенню кількості опадів. Усі ці аспекти повинні бути прораховані й оцінені у вигляді різних сценаріїв, а тоді слід приймати виважене рішення. Сьогодні у світі заведено розробляти різні сценарії, навіть негативні, і відбирати оптимальний варіант.
На Вишневій Горі вже зацвіла шипшина, а це означає, що вже почалося біологічне літо. Воно в цьому році розпочинається на 3 тижні раніше, – констатував вчений під кінець нашої зустрічі.
• Василь Бурченя
Коментувати post