На початку повномасштабного вторгнення Володимир впродовж двох днів “штурмував” ТЦК, щоб потрапити до війська. Ані його, ані інших молодих хлопців, які разом із ним хотіли стати до лав оборонців країни, брати не хотіли, адже надто “зелені”, без досвіду. Однак, вже 26-го лютого таки потрапив у військову частину і зі звичайного рівненського хлопця Вови став солдатом із позивним “Космос”.
“Мене взяли стрільцем, бо без досвіду в 19 років навряд кудись іще можна було б. Не могли нічого дати такого більш серйозного. З цього почався бойовий шлях”, – пригадує воїн.
За плечима – бойові дії на Донеччині, Запоріжжі та Харківщині.
З простого стрільця став командиром відділення, потім головним сержантом роти, а нині, у свої вже 22, виконує обов’язки командира роти: “Це максимально тяжко. Тяжко в силу того, що, по-перше, ти молодий, по-друге, війна – це завжди втрата. І в цьому є й твоя відповідальність як командира”.
А найважче, каже “Космос”, коли гинуть люди, яких добре знав. І ще складніше потім говорити з їхніми рідними.
Та головна складність – це здобути довіру й повагу старших побратимів. Часто молодий вік стає перешкодою, адже найстаршому підлеглому 57 років.
“Здобувати повагу старших — то було капець як тяжко. Наш менталітет такий, що старша людина не дозволить командувати собою молодшому, якщо не завоюєш оцю довіру. Потрібно довести, що ти дійсно щось можеш і вмієш”, – розповідає Володимир.
Показником того, що йому таки вдалося заслужити цю довіру є те, що рота на дуже важкому напрямі не кинула позиції та тримала їх до кінця: “Люди знали, що буде тяжко, люди знали, що можливо це принесе якісь втрати, але виконували команди. Я сам особисто ходив з хлопцями, ми разом виконували”.
Добре працює власний приклад, каже хлопець. Коли необхідно довести людям важливість якогось наказу, то доводиться й самому одягати бронежилет, каску і йти разом з ними. І в такий спосіб, на його думку, потрібно здобувати авторитет і довіру.
Вже не раз “Космос” бував на позиціях. Каже, що це важка фізична робота. Добре, що раніше займався спортом (бокс, боротьба, кікбоксинг). Часом бійцям доводиться нести на собі додатково ще 40-50 кілограмів: “Ти ж несеш на собі часом вагу власного тіла. Це не тільки бронежилет, каска, автомат. Такого вже давно немає. Ти ще несеш на собі гранати, воду, додатковий боєкомплект (БК), щось перекусити, якісь додаткові медикаменти, тому що ніколи не знаєш, кому вони знадобляться”.
Найважливіше з цього всього зовсім не їжа, бо їсти майже й не хочеться. Найважливіше – це БК. Його точно не буває забагато, особливо коли ворог починає штурмувати твої позиції.
Він це відчув вже під час свого першого бою на Торецькому напрямку. Тоді, пригадує Володимир, після затишшя по їхніх позиціях розпочався шквальний вогонь з усього, що було в ворога.
Кожен бій, кожен день служби залишає по собі певний слід: Вже пішов третій рік.
Нині вже відчутні наслідки цього процесу. Володимир майже повністю припинив спілкування зі своїми друзями з життя до повномасштабки: “Я їх не розумію, вони не розуміють мене, у нас немає спільних тем для розмов, чи ще чогось. І мені нецікаво проводити з ними час”.
Разом з тим чоловік зазначив, що війна навчила його цінувати кожен день, який є, бо кожен із цих днів може бути останнім. Цінувати людей, які поруч в тяжкі моменти, та не нехтувати їхньою допомогою. Війна показала, хто є хто.
За матеріалами 104 бригада тероборони ЗСУ Рівненщина
Discussion about this post