Перші труднощі, пов’язані з тим, що наша дитинка особлива, виникли майже відразу. Я не розуміла, чому вона плаче, чому не бере соску, чому не п’є з пляшечки. Також я просто не знала, що з нею можна гратися, а не постійно масажувати. На жаль, ніхто не пояснював, що саме робити, чого чекати, як це усвідомити і далі з цим жити. Одні лікарі радили мені віддати дитину в інтернат, інші просто писали довідки з призначеннями незрозумілим почерком, та ніхто нічого не пояснював.

Перше розуміння того, що таке раннє втручання, прийшло вже згодом. А от відчути всі його преваги, як мати особливої дитини, я змогла після того, як ми потрапили до Львівського навчально-реабілітаційного центру «Джерело». Там ми проходили програму раннього втручання, яка дуже багато дала нашій сім’ї. Я навчилась взаємодіяти із суспільством у двосторонньому напрямку – адаптуватись, допомагати, робити разом багато простих і тим же й цікавих речей – гратись, ходити на піцу, лазити у лабіринтах розважальних центрів, скакати на батуті, лежати у траві, ліпити паски з піску… Раннє втручання навчило нашу сім’ю жити повноцінним життям.

Я вважаю, що такі програми, як раннє втручання, життєво необхідні як суспільству, так і сім’ям із особливими дітьми. Моя дівчинка має друга, який на місяць молодший за неї. І щоразу, коли він її зустрічає, то дарує їй квіти, зимою – гілочки ялинки або цукерки з квіточками на обгортці, а ще завжди кличе її гратись на вулицю. Якби не програма раннього втручання, то я, скоріше за все, сиділа б сама вдома та гуляла тільки вночі. На щастя, зараз я можу гуляти на вулиці та не соромитись того, що в мене особлива дитина!

Майбутнє моєї дитини, як і для кожної мами, для мене найважливіше. Мені так хочеться, щоб вона мала багато хороших друзів, відвідувала дитячий садочок разом із іншими малюками, потім – школу та різноманітні гуртки, де б вона розвивала свої здібності. Такі прості речі, як на мене, якраз і потрібні для того, щоб наша особлива сім’я жила повноцінним життям. І щоб зробити все можливе для цього, від суспільства я хочу не співчуття, а розуміння!