a a a

Історія сім’ї Душків: «Мрію, щоб суспільство прийняло наших дітей такими, якими вони є, та не вішало на них ярликів»

Вперше про те, що наш син – особливий, ми дізналися тільки в 10 місяців. Михайлик погано сидів і весь час похитувався. Педіатр щось запідозрила та відправила нас у Харківський спеціалізований медико-генетичний центр, де всі лікарі в один голос говорили: «Так, це наш хлопчик!». Через місяць аналіз усе підтвердив. Також у педіатра в пологовому будинку були якісь підозри, але він не акцентував на цьому нашу увагу і, коли побачив Мишкового тата, якось заспокоївся...

Перші наші труднощі були пов’язані з тим, що не вистачало лікарів, які знають про особливості таких дітей. Багато хто говорив: «Це не «моя» дитина! Ну що ви хотіли, у вас же хвороба Дауна».

Звісно, із кожним відхиленням до генетика їхати не будеш, а в районній поліклініці не на всі питання відповідають, так що багато інформації шукаєш в інтернеті на різноманітних форумах.

Від самого народження ми не ховали нашого Михайлика від людей. А коли дізналися про діагноз, то вже відвідували всі дитячі майданчики в районі. Виходить, що ми самі його адаптували до життя у суспільстві. А ще нам дуже допоміг Центр раннього втручання, де фахівці крок за кроком допомагають долати непрості ступені розвитку нашого сина. При цьому центрі є батьківський клуб «Світанок», у рамках якого ми провели 3 дні в літньому таборі на психологічних тренінгах, де змогли виговоритися, зрозуміти та прийняти ситуацію. Ми досі зустрічаємося з його учасниками та підтримуємо один одного. У минулому році Михайлик пішов у дитячий садок, який нам рекомендували у Центрі раннього втручання. І я дуже рада, що вихователі дуже добре відгукуються про мого сина.

Як на мене, раннє втручання допомагає батькам якомога раніше виявити проблеми та порушення в розвитку дитини, подолати можливі труднощі в базових навичках, самообслуговуванні, комунікації. Спочатку з нами проводили індивідуальні заняття, де фахівці направили свої сили на особливості та потреби дитини. Останній рік ми відвідуємо групові заняття, де діти навчаються спілкуванню, взаємодії, самообслуговуванню та адаптації до дитячого садка. Із Михайликом працюють кілька фахівців: логопед, психолог, фізичний реабілітолог. Психологи навчили мене правильно спілкуватися з дітьми – як з особливими, так і зі звичайними. У свою чергу, я допомогла своїм рідним правильно спілкуватися з Мишком і брати участь у його розвитку.

Поки наша дитина має можливість відвідувати садочок, проблем практично немає. А ось майбутнє – школа, навчання, інститут, робота, самостійне проживання – абсолютно непередбачувані.

Хотілося б, щоб суспільство не занижувало здатності та можливості наших дітей і позбувалося старих забобонів. А також я б дуже хотіла побачити реальну інклюзію в школах.

Мрію, щоб суспільство прийняло наших дітей такими, якими вони є, та не вішало на них ярликів. А ще, по можливості, намагалося не помічати наших особливостей. Як говорять, хочете мені допомогти – не заважайте! Не варто говорити: «Ви зовсім не схожі на Дауна, це ж цілком нормальна дитина». Було б добре, якби люди не заважали нашим дітям відвідувати садочки та школи, а також не відверталися, коли поруч проходить мама з особливою дитиною, а допомагали своєму малюкові подружитися з ним.


Iнiцiатори:
Нашi партнери: